Загружаю…
Вимагаємо припинити рейдерське захоплення Соціалістичної партії України!
Зберегти українську землю для наших нащадків!
Порівняння варіантів управління багатоквартирним будинком
Як захистити свої інтереси при здачі земельного паю в оренду
«Одна на всех, мы за ценой не постоим»…
Приклад високого професіоналізму й справжнього патріотизму
Полтавський землезнавчий старт В. Вернадського
Посівний календар на 2017 рік
Зміна фаз Місяця в 2017 році
Як легко прокинутись вранці – кілька простих порад

Статей: 5116
Коментарів: 1488
Людей на сайті:2

А ми вам вірили…

Автор: Юрій ПАРХОМЕНКО

Дата: 2015-03-16

Цю статтю Юрій Пархоменко, перший секретар Криничанського райкому СПУ, що на Дніпропетровщині, надіслав до газети «Товариш» ще в липні 2014 року, невдовзі після ХХ з'їзду нашої партії, у роботі якого він як делегат брав активну участь.

Але на пропозицію шеф-редактора Степана Бульби редакція «Товариша» вирішила тоді не друкувати матеріал – надто вже гострою поставала реакція Юрія Пархоменка на все те, що відбувалося в Соцпартії на час ХХ з’їзду. До того ж були сподівання, що розкольники в особах колишнього очільника СПУ та двох уже відомих секретарів обкомів зрештою усвідомлять небезпечність своїх деструктивних діянь і таки приєднаються до абсолютної більшості соціалістів, аби спільними, консолідованими зусиллями долати кризу в партії на основі Статуту – прописних норм внутріпартійного життя.

Утім подальший розвиток ситуації мимоволі наводить на думку, що справжньою метою цих «радєтєлєй» за долю СПУ є лише збереження особистої влади в партії, для досягнення чого вони не зупиняються навіть перед знищенням Соцпартії України.

Інакше як можна оцінити те, що пропонує О. Мороз у своїй публікації «Наші ближчі завдання»: «Проведемо конференцію… Визнаємо підпорядкування В.П. Цушку… І переходів ніяких не треба, – простий і переконливий ребрендинг… А як із статутом? А що статут? Він у нас і так покалічений…»

Отакої! Це вже точно «приїхали», як пише О. Мороз. Хоча в одному можна з ним погодитися, що Статут СПУ таки був «покалічений». Але хіба ж не зусиллями самого О. Мороза на ХІХ з’їзді? То ж на ХХ з’їзді нам довелося виправляти й це «каліцтво».

Не інакше як проявом цинізму можна назвати й те, що згадана публікація із закликами «злити» СПУ в «підпорядкування В.П. Цушку» розміщена у газеті «Товариш», яку незаконно видає О.Малиновський. Незаконно, адже він не є головним редактором «Товариша», СПУ ніколи не уповноважувала його редагувати і видавати партійну газету.

На жаль, на сьогодні ситуація навколо Соцпартії України не покращилась, і дана стаття Юрія Пархоменка не втратила своєї актуальності.

 

…Ніколи навіть подумати не міг, що колись доведеться писати таку статтю. Але з болем у душі доводиться усвідомлювати її необхідність. Може, мої роздуми і «не по чину», але й мовчати далі не можу. Доля партії для мене не порожній звук, і мені не байдуже, що в ній діється.

Усе, що відбулось на ХХ з’їзді партії, а головне після, – інакше, як абсурдом, назвати не можна. У партії розкол на винних і правих. До Міністерства юстиції подано документи про визнання легітимності двох керівників СПУ. Виходять дві різні газети «Товариш», у яких обидві сторони звинувачують одна одну в подіях, що стались. (Одразу після ХХ з’їзду, а саме 26 червня 2014 року, колишній т.зв. лідер СПУ П. Устенко заблокував роботу редакції газети «Товариш» та організував її незаконний випуск під орудою першого секретаря Черкаського обкому СПУ О. Малиновського, – ред.).

І це все після того, як з’їзд прийняв відповідні рішення. З’їзд, який за Статутом – найвищий керівний орган партії, уповноважений ухвалювати будь-які рішення, аж до розпуску партії. Та весь абсурд у тому, що рішення з’їзду кинулись оскаржувати люди, які на з’їзді навіть присутні не були! Повинні були бути і мали на це законне право, але…

Усе на світі – від людей. Прописна істина, але доводиться вкотре її цитувати.

Партію лихоманить протягом останніх років, та на це є й відповідні причини. Наш партійний корабель заштормило після горезвісної коаліції з регіоналами і програшу на парламентських виборах 2007 року, коли партію покинули багато «скороспіло примкнувших» кон’юнктурників «вінського» призиву 2005 року. Вони були баластом партії, і добре, що пішли, а то ще й не такого б натворили. Та наостанок вони встигли грюкнути дверима, звинувативши у всіх бідах О. Мороза, зажадавши зміни Голови партії. Ці вимоги дійсно мали як об’єктивні, так і суб’єктивні причини. Згодом О. Мороз подав у відставку з посади Голови партії. Ось тут усе і почалося…

Собі на заміну О. Мороз запропонував В. Цушка, який на той час був міністром економіки в уряді М.Азарова. Кандидатуру нового Голови обговорювали лише на з’їзді. О. Мороз тоді характеризував В. Цушка як «людину, яка виведе партію з піке», обіцяючи, що буде налагоджена партійна робота і СПУ знову опиниться серед основних політичних партій країни». На таких тезах велась агітація за обрання нового керівника партії. Сам же Василь Петрович після обрання заявив, що «в партії на даний час потрібно працювати 24 години на добу, щоб вивести її з прориву» (цитую дослівно його виступ на тому з’їзді).

Наша обласна організація за В. Цушка не голосувала! По-перше, з обласною організацією ніхто кандидатуру Цушка не обговорював. По-друге, а як новий Голова збирався суміщати і державну роботу, і посаду Голови партії? Ми запитували один одного: «Як можна сидіти на двох стільцях одночасно? Ще нікому це не вдавалось!» Але О. Мороз усіх запевнив, що «все буде добре, я допоможу Василеві Петровичу…»

Пройшло півтора року – і цей експеримент закінчився. Покидаючи посаду Голови партії, Василь Петрович у прощальному слові зізнався, що «нічого в партії не робив…» Оце так! А півтора року життя партії – коту під хвіст?

Наступний з’їзд – і знову сюрприз від О.Мороза: пропозиція на посаду Голови партії П. Устенка. Хто він, що він – партія мало знала цю людину. Але О. Мороз знову агітує: «На Петра Івановича ми можемо надіятись, як на кам’яну гору». Практично повтор тих же обіцянок, що і при обранні Цушка. Хоч і зі скрипом, з багатьма «проти», але, знову понадіявшись на авторитет О. Мороза, з’їзд обрав П. Устенка Головою СПУ.

Та робота нового Голови наочно продемонструвала, що «нє по Сєнькє шапка». Один наглядний приклад із діяльності цих «нових» керівників: ні Цушко, ні Устенко, за часи свого головування не був у нашій обласній організації і з активом не зустрічався. Хороші були «командири», які в очі не бачили своїх підлеглих!

Так, нехай ми й не голосували за них обох – але ж партійної дисципліни дотримуємось. Тож, приїдь, поговори з людьми віч-на-віч. Ми тебе послухаємо, а ти нас – і може, знайдемо спільну мову. Та ніхто із них не удостоїв нас своєю увагою. Значить, і ми в них не помилились.

А партія продовжувала своє падіння, програючи вибори за виборами. То в нас з’їзди переносяться, то на Політраді черговий скандал – отут ми «досягали успіхів».

На ХІХ з’їзді змінюємо Статут партії і вводимо нову посаду Лідера СПУ. Тепер у нас є Голова і Лідер партії – «тепер ми вже заживемо». І знову без вагомого слова О. Мороза не обійшлось: «Зміни в Статуті необхідні, вони розширять потенційні можливості керівників партії». На всі застереження про ймовірні негативні наслідки такої «упряжки» було заявлено: «Все буде добре…»

Те, як «буде добре», продемонстрували президентські вибори 2014 року. Свого кандидата партія висунути не змогла, але підтримала «достойного представника народу», якого порекомендував О. Мороз. А в результаті цей «достойний представник» показав партії дулю з маком: «Я з ними договору не заключала, це їхня ініціатива, вони самі до мене прийшли…»

Отак ми вкотре пошилися в дурні. При тому, що нас, як завжди, ніхто нічого не запитував. Та тільки хто за це відповість!

Ось такий, абсолютно не повний перелік наших «досягнень» за останні роки.

І от настав ХХ з’їзд, який і зірвав давно прогнозований конфлікт.

А тепер хочу «розставити крапки над «і». Хто у цьому винний? Насамперед – О. Мороз. Це з його рекомендації обирались «найдостойніші» лідери, «які виведуть партію з прориву». На всі зміни у Статутові партії він мав прямий вплив, його слово і авторитет у цьому питанні відігравали незаперечну роль. Без його участі в партії нічого не відбувалось. Але те, що відбулось на ХХ з’їзді, – не має ніякої логіки.

Хотілось би напряму запитати Олександра Олександровича: «Делегати на з’їзд прибули, пройшли «коридор ганьби», влаштований майданними псевдореволюціонерами на замовлення «достойних лідерів»… Але Вас разом з нами не було. Хто і що завадили Вам бути на з’їзді? Виступити, довести свою позицію, просто бути присутнім? Згодні Ви чи не згодні з його рішеннями, але присутні повинні були бути! З’їзд – це зібрання не Ваших ворогів, а товаришів по партії. Між іншим, Кращих із Кращих – решта давно канули в Лету.

І наостанок про найголовніше. Поважаю Вас як велику людину, талановитого поета і письменника, але як керівник Ви маєте один суттєвий недолік – Ви не розумієтесь на людях. Висуваючи на посади Цушка і Устенка, Ви інших людей в партії не бачили? Чи не хотіли бачити? А вони в партії є! Очолили б вони свого часу СПУ – і сьогоднішньої ганьби не було б. І партія була б у порядку, і з Вами не було б того, що сталось…

А Ви до всього ще й заяву зробили: «Я виходжу з партії». Ви хоч усвідомлюєте, що сказали? Що скажуть опісля прості люди, для яких партія була уособленням Справедливості в їхньому прагненні кращої долі? Люди, які щиро вважали, що Мороз і Соціалістична партія – поняття нероздільні! Що це Ваша карма, Ваш хрест.

Ви не знаходите спільної мови з Миколою Рудьковським – так завтра Головою партії, може, стане хтось інший, наприклад, Пархоменко. Усе на світі відносно. Тоді ж як бути? У всякому разі за обрання Миколи Рудьковського Вам не відповідати. А життя розставить усе на свої місця і покаже, хто є хто. Люди приходять і йдуть, але партія залишається, і це – основне.

Юрій ПАРХОМЕНКО,
перший секретар Криничанського райкому СПУ,
Дніпропетровська область

Переглядів: 1456   Коментарів: 10   

Схожі новини:

З’їзд, який вселяє надію

Рейдери захопили офіс СПУ

Політвиконком СПУ дав оцінку діям П. Устенка і Ко

У зв’язку з чим звільнити з посади Лідера СПУ…

Камо грядеши? (Роздуми першого секретаря райкому СПУ, делегата ХХ з’їзду СПУ)

Ветерани-соціалісти Буковини: ''Нав’язування думки про нелегітимність ХХ з’їзду СПУ є необґрунтованим і підступним''

Суд підтвердив легітимність рішень ХХ з’їзду СПУ

З цього вулика меду не буде

Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''

Не дамо знищити нашу партію!

Вірус проектів чи злий умисел?

Наш курс – збереження і відродження СПУ

Василь Сільченко: ''З’їзд партії розставить всі крапки над ''і''

Коментар залишив: Олександр
Дата: 2015-08-03

Гарно викладений матеріал. Але не потрібно дивитися на гостроту в свій час, потрібно цінити обєктивність, критику і самокритику..........

Коментар залишив: Корчмарь
Дата: 2015-03-31

Воистину, человеком правят обстоятельства. Ну, что тут скажешь...

Коментар залишив: калиновський
Дата: 2015-03-18

Дорошенку. Ви маєте на увазі, що коментар у вигляді "Капіталу" Маркса на цей сайт напише товариш Малиновського?

Коментар залишив: Дорошенко
Дата: 2015-03-18

Власникам сайту: рекомендую не критикувать Карла Маркса, тому що наступного разу "Товариш" в коментах наведе повний текст "Капіталу". І тоді ваш сайт просто не витримає.

Коментар залишив: За правду!
Дата: 2015-03-17

Пане-товаришу, не варто було у коментарях наводити всю статтю О.Мороза про "ваші ближчі завдання". Ви ж її надрукували в газеті "Товариш" аж 200-тисячним тиражем. До речі, все таки, "откуда дровішкі" у пана Малиновського на такі тиражі?

Коментар залишив: Товариш
Дата: 2015-03-17

Для тих хто перекручує: О. Мороз у своїй публікації «Наші ближчі завдання»: «Проведемо конференцію… Визнаємо підпорядкування В.П. Цушку… І переходів ніяких не треба, – простий і переконливий ребрендинг… А як із статутом? А що статут? Він у нас і так покалічений…» ЧИТАЙТЕ НАШІ БЛИЖЧІ ЗАВДАННЯ Розмови при зустрічах, телефонні дзвінки, власні роздуми… В усіх куточках України багато небайдужих однодумців. Їх, людей з переконаннями, хвилює доля нашої партії. Навмисне не називаю її офіційно, бо кожен, напевне, розуміє – йдеться про тих, хто вірить, що в країні життя має бути справедливим, правда ніким не прихованою, а права людей захищеними. Йдеться про тих, хто вважає себе соціалістами. Розуміють потребу такого життя більшість наших співвітчизників. Справжні ж соціалісти відрізняються тим, що вони не лише бажають такого життєвого порядку, а й знають як його досягти і добиваються тієї ж мети. Чи можна тепер вважати, що боротьба за потрібні перетворення вирізняє нашу партію з поміж інших, створюючи собі авторитет серед людей? Ні. Більше того, на наших гаслах одержують підтримку інші партії, пробиваються з тим до влади, і… І нічого з проголошених намірів не роблять. І робити не будуть. Не будуть. Розуміючи це, мусимо нести свою відповідальність за долю країни, бо ніхто за нас це не зробить: не привнесе у свідомість людських мас відчуття причетності к о ж н о г о до того, як живе він, його родина, край, вся країна. А привносити такі настрої можна лише власним прикладом, позицією, дією. В нинішній час ні одного, ні другого, ні, особливо, третього у нас немає. В тому і причина нинішнього стану партії. Такого стану ми не могли навіть уявити, створюючи партію чверть століття тому. Можна зіслатись на своєрідний романтизм – сподівання, що освічене суспільство, опираючись на власний досвід, дослухаючись і до наших пропозицій та закликів, вибиратиме собі долю саме в рамках соціально справедливого ладу. Ми помилилися, не врахувавши глибини проникнення в підсвідомість людей пропаганди споживацтва, обпльовування вчорашніх цінностей, традицій та недавньої історії, з якої багато чого пригодилося б країні в теперішні часи. Люди легко повірили в манну небесну, що посиплеться після запровадження основ капіталізму, не зогледівшись, як опинилися біля розбитого корита – ні роботи, ні соціальних гарантій, ні перспективи для молодих, ні… певності в існуванні самої держави. Ми, соціалісти, відчували небезпеку саме такої перспективи. Мені можна чесно про те говорити, бо маю безпосереднє відношення до кожного слова, кожного наміру, який проголошувався на всіх (крім т.зв. останнього) з’їздах, політрадах, в заявах та інших документах партії. Можу говорити і не соромлюсь зробленого, бо в наших документах – правда. Правда, підтверджена практикою. Частіше – гіркою. Коли партія була представлена в парламенті, нашу ідею відстоювати було легше, її сприймало населення, хоч і не так активно, як нам хотілося. Все ж, майже всі соціального профілю закони проведені в парламенті при вирішальному впливі невеликої фракції соціалістів. Так само можна сказати про ухвалення Конституції, відстоювання засад демократії, протидію диктатурі та іншим злочинствам. Причому, партія разом з її мізерним апаратом і активом існувала фактично на громадських засадах. В умовах, коли інші партії виникали і діяли як політичне оформлення бізнесу, конкурувати з ними і д е л о г і ч н і й партії ставало важче. До того ж, функціонери партії стали звикати до більш-менш стабільної підтримки з центру. Хай і скромна допомога, але в умовах загального безгрошів’я та незмінності власного статусу створювала для багатьох керівників партійних ланок умови відносного комфорту. До спокійного життя деякі активісти звикали, забуваючи, що їхні партійні посади повинні щодня підтверджуватись роботою, щоб слово «активіст» не було лише словом. Якраз на цій підставі виникла і поширилась криза партії. Відчуваю свою вину в тому, що в зародку цієї кризи не наполіг на об’єктивній оцінці її причин і кадрових змінах. До останнього намагався розв’язувати проблеми матеріального характеру, сподіваючись реанімувати боєздатність партійних структур в уже засвоєних, хоч і не кращих, традиціях. (Виправдовує мене хіба те, що через мене не проходили ніякі ресурси і в цьому сенсі не остерігаюсь закидів з будь-чийого боку). Думаю, ніхто не буде заперечувати, що через гроші, які проникли в партійне життя, відбулися кадрові переміни в керівництві партії. Після таких перемін партія якісно змінюється. Роль особистості в партійному будівництві не можна перевищувати, але й не враховувати теж не можна! Партія перестає бути соціалістичною в сприйнятті навіть її членів. Вдумаймось самі, - однією з основоположних позицій програми партії є переконання, що природні ресурси країни повинні належати її народу, бути основою його добробуту. Яка ж може бути довіра до партії, коли її керівництво особисто заперечує цю потребу, маючи необґрунтовані (логікою нормального економічного ладу) зверх-прибутки з того, що має належати народу? Ця обставина буде перекреслювати навіть найправильнішу пропаганду і агітацію, вона закриває будь-яку позитивну перспективу партії. І нехай би той, кого це стосується, тисячі разів посилався на… «олігархів», «в Росії і ще десь так само», «всі крадуть» тощо, це не спрацює, бо він уже в підсвідомості людей віднесений до соціальної групи, протилежної більшості народу. Власне, ворожої групи. Така об’єктивність. Обстоювати існуючий склад керівництва можуть лише пристосуванці, в т.ч. в партійному активі. Вони знаходитимуть різні аргументи, аби продемонструвати свою лояльність до… «руки дающей». Візьмемо для прикладу дискусію на одному з останніх, умовно кажучи, засідань політради. Там в чергове згадували відповідним чином мене, щоб пояснити причину кризи і бездіяльності партії, забувши про те, що уже декілька років я партією не керую, хоч і намагаюся добросовісно допомагати у всіх справді корисних для партії справах. Оскільки підстав для звинувачень не вистачало, витягнули свіжий «аргумент» - моє наполягання на долучені партії до організації в минулому році конституційного референдуму. Яким чином це завадило партії, зрозуміти важко. Але блокування організації референдуму (всупереч обіцянкам керівництва) привело до безвідповідального ставлення частини учасників зборів ініціаторів навіть при оформленні анкетних даних. Це дозволило ЦВК за формальними ознаками не давати згоду на проведення референдуму. Уявіть собі, яка конкретна і жива справа для партії була похована. Справа, що має винятково важливе значення для України, її народу! Референдум можна було провести до минулорічної осені, змінивши систему влади, провівши вибори (місцеві і загальні) на новій основі. Адже Майдан в заключній своїй стадії дійшов висновку про потребу конституційних змін. Змін, за які соціалісти боролися завжди. А проведення референдуму зняло би і багато причин нинішньої трагедії України, і анексію Криму, і відкрило би шлях до давно назрілих перетворень в Україні. Чи була протидія цій справі викликана недалекоглядністю тих, хто впливав на позицію активу, чи це було підтвердженням залежності від позапартійних кіл, значення не має – шанс втрачений, а народ платить за це дорогою ціною, кров’ю. Але чи є глузд у спробах витягнути цей «аргумент» для того, щоб хвицьнути тих, хто розумів потребу референдуму? Вгамуйтеся врешті, коментатори! Ви рік тому альтернативою референдуму – так би мовити, теорії, називали «конкретні практичні дії». Тоді назвіть хоч одну таку дію, на яку звернули увагу люди. Так, я знову звертаюся зі згаданою ініціативою вже до президента, аби влада не протидіяла цій справі. Ви, особливо ті, хто знайомий з конституційними процедурами, знаєте, що виконати п. 11 мінських угод в інший, ніж нами пропонується, спосіб неможливо. А виконувати треба, не випадково ж знову створюється конституційна комісія і т. ін. Кажу «нами пропонується» тому, що над підготовкою нової редакції чинної Конституції найбільше працювали саме соціалісти та інші професіонали в галузі права, що поділяють наші погляди. Як бути далі? Чи є перспектива в партії? Ці питання одержую щодня, певен, не тільки я. Що потрібні зміни, в першу чергу, кадрові, розуміють і ті, хто вважає себе керівниками партії. Вони і роз’яснення проводять. Суть його мені передали секретарі не менше десятка райкомів СПУ з різних областей. Мовляв, іде робота з депутатами парламенту (називається три прізвища), щоб запропонувати їм керівництво партією. Причому, ця заміна погоджена (!) колишнім керівником адміністрації попереднього президента. Далі продовжувати не треба. Приїхали… Тим часом пройшло вже три з’їзди партії «Соціалісти». Особливість у тому, що в її складі добра половина вчорашніх членів СПУ, а організатор і голова партії – Василь Петрович Цушко. Знаю його давно. Він певний час до призначення міністром очолював СПУ, має відповідні переконання і досвід. Так, він був міністром МВД при В.Ющенку. Був і не допустив кровопролиття в столиці, запобіг громадянській війні. Був і міністром економіки при В.Януковичу до того часу, поки (пробачте за відвертий лексикон) не побив морду одному з депутатів-шахраїв, що користувався прихильністю минулого керівництва держави. На посаді голови антимонопольного комітету він зробив багато для того, щоб перетворити його в структуру, здатну протидіяти злочинам в економіці. Ревні «люстратори» організували уже обшуки в його квартирі та житлі близьких і залишились … здивованими. Виявляється, є люди і при владі, і – чесні. Дивина для України. Розмовляю з першими секретарями райкомів, обкомів. Слухаю їхні міркування: - … Проведемо конференцію… Визнаємо підпорядкування В.П.Цушку. Він теж соціаліст. І переходів ніяких не треба, - простий і переконливий ребрендінг… - А як із статутом? – питаю. - А що статут? Він у нас і так покалічений. Під оновленим керівництвом об’єднаємо усіх соціалістів. Потім уточнимо і статутні положення. Не знаю, це треба обговорювати в робочому порядку. Звісно, при нинішньому керівництві СПУ існувати довго не зможе, воно й само в пошуках. Було вже немало ініціатив простого змісту (вони публікувалися в «Товариші»): ідіть, хлопці, самі, партія розбереться без керівників – бізнесменів. Ясно, що треба нормально провести звітно-виборчу кампанію, завершити її з’їздом. То чому б не сумістити це з процесом згуртування усіх, хто сповідує ідею соціальної справедливості? Тим паче, і до місцевих (може, й не лише місцевих) виборів треба готуватись. І якщо в Черкасах, Полтаві, Сумах, Хмельницькому, Харкові та ін. це не непідйомна проблема, то в багатьох областях і районах доведеться напружуватись дуже. В багатьох місцях, опираючись на новий актив. Є ще багато граней у проблемі, що стосується кризи партії. Вони доступні для вирішення, якщо керуватись спільними, а не приватними інтересами. Врешті, цього потребує суспільство, стан у державі. Треба добитись мети – об’єднання соціалістів, омолодження партії, треба здолати інформаційну блокаду. Здолати діями, зрозумілою для людей політикою. Такими бачаться мені ближчі завдання для соціалістів. Олександр МОРОЗ

Коментар залишив: Дубовой Юрій
Дата: 2015-03-17

Авторитаризм – модель построения пирамиды управления обществом,когда пирамида выстраивается сверху вниз. В чистом виде авторитарная модель применяется при феодализме (Исх.18:19-23). Авторитарная демократия – модель построения пирамиды управления обществом,когда пирамида строится снизу вверх,но окончательное утверждение избранника на должность во власти вышестоящего должностного лица (Вт.1:13; Деян. 6:3). Демократический авторитаризм –модель построения пирамиды управления обществом,когда пирамида строится сначала снизу вверх, то есть нижний уровень пирамиды избирает представителя для работы на уровне, находящемся на несколько ступеней выше, а затем сверху вниз, т.е. когда избранный избирает на своё усмотрение представителя для работы на нижестоящем уровне. Данная модель применяется при капитализме, например, общество избирает Президента, а затем Президент избирает министров. Демократический централизм –модель управления обществом, когда власть управления делами делегируется представителю группы с условием, что каждый член группы обязан исполнять поручения представителя группы. Данная модель позволяет максимально быстро и качественно разрешать проблемы общества,и организовывать реализацию проектов. Демократия – модель построения пирамиды управления обществом,когда пирамида строится снизу вверх, т.е. один уровень пирамиды избирает из своей среды представителя для работы на верхнем ближайшем уровне пирамиды. Д. в чистом виде применяется при социализме.

Коментар залишив: реаліст
Дата: 2015-03-16

Толковий матеріал. Залишається лише подякувати Юрію Валентиновичу Пархоменку за розумну, принципову позицію.

Коментар залишив: Валерій Вірченко
Дата: 2015-03-16

У статті все вірно.Напевне на районних рівнях за долю партії переживають більше, ніж на високих.Адже нам приходиться частіше зустрічатись з "народом".А на питання "Як там соціалісти?" сказати на сьогодні нічого.

Коментар залишив: Валерій Вірченко
Дата: 2015-03-16

У статті все вірно.Напевне на районних рівнях за долю партії переживають більше, ніж на високих.Адже нам приходиться частіше зустрічатись з "народом".А на питання "Як там соціалісти?" сказати на сьогодні нічого.

Додати коментар:

Введіть суму чисел

Loading
Не дамо знищити нашу партію!
Вірус проектів чи злий умисел?
А ми вам вірили…
Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''
Наш курс – збереження і відродження СПУ
У чому головна причина того, що в Україні почастішали випадки замовних вбивств?
Три чверті українців звинувачують владу у погіршенні ситуації
Прес-конференція "Соціалістична партія України: нове керівництво, програма та плани щодо місцевих виборів"

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.pl.ua обов'язкове