Загружаю…
Зберегти українську землю для наших нащадків!
Це вже не виборчі технології, це – свавілля політичного бандитизму
Порівняння варіантів управління багатоквартирним будинком
Як захистити свої інтереси при здачі земельного паю в оренду
«Одна на всех, мы за ценой не постоим»…
Приклад високого професіоналізму й справжнього патріотизму
Полтавський землезнавчий старт В. Вернадського
Посівний календар на 2017 рік
Зміна фаз Місяця в 2017 році
Поширені звички, що передчасно старять людину

Статей: 5004
Коментарів: 1439
Людей на сайті:4

Донбас-2017: три сценарії

Автор: Станіслав ВАСІН

Дата: 2017-01-01

Аналітичне прогнозування української дійсності перетворилося сьогодні на один з різновидів хобі: це водночас і складно, і неймовірно легко. З одного боку, змінні такого аналізу використовують у своїх прогнозах як політики, так і пересічний "житель" соціальних мереж, фактично перетасовуючи їх, як колоду карт. З іншого - результат, як правило, не так важливий, як сам процес: почасти останній навіть визначається першим. Такий парадокс став можливим лише тому, що прогноз в Україні перетворився на окремий вид заробітку, а конгломерат експертів стає мало не особливим соціальним прошарком. 

Однак простота закінчується там, де починаються блокпости. Написи "ЛДНР" означають не тільки відсутність основних прав і свобод, небезпеку для життя, а й невизначеність майбутнього, де змінні змінюються з такою швидкістю, що спрогнозувати завтра іноді не легше, ніж розібратися в тому, що було вчора. Але спробуємо все ж таки виділити три сценарії можливого майбутнього окупованих територій, оцінивши їх імовірність, виходячи з нинішнього стану речей.

Перш ніж перейти до самих сценаріїв, слід відповісти на запитання про те, хто сьогодні наповнює собою окупацію. Що ж до соціального зрізу, то він досить простий: здебільшого це представники робітничого класу. Загальновідомо, що інтелігенція Донбасу з початком сепаратистських заворушень переважно мігрувала в інші регіони країни. Йдеться не тільки про викладачів і вчителів, а також і про журналістів, письменників, музикантів, учених, які досить міцно закріпилися в столиці й великих обласних містах. Щоправда, в окупації одразу було створено такі собі сурогати на кшталт "Союза писателей ДНР", які зайняли місця колишніх учасників інтелектуальних процесів.

Складніший і важливіший ідейний портрет. Попри поширену думку, він не такий однозначний. Неоднозначності, хоч як дивно, йому додає сама "ДНР". Ідейний мотив "Новоросії" від Одеси до Харкова остаточно канув у Лету. Об'єднання "ЛНР" з "ДНР" у щось єдине - менш популярна, але присутня тут думка - нереальне у світлі того, що жодне з квазіутворень не вийшло до кордонів, у яких себе мислить. Відтак і об'єднувати нема чого. Відчуття себе частиною "великої Росії" хоча й повільно, але відходить слідом за самою "Новоросією", тобто - у небуття. Постійні заяви міністра Лаврова про належність Донбасу до України, а також відсутність російського громадянства дедалі більше переконують учорашніх "республіканців" у тій самій "зраді", на яку так люблять посилатися по той бік блокпостів. Пишатися "молодими республіками" як такими взагалі не доводиться: тотальні корупція, цинізм і злодійщина окупаційної влади змусили махнути рукою за кухонними столами навіть тих, хто ще недавно возив ковбасу з самогоном у казарми своїм синам.

Таким чином, пересічний обиватель окупованого Донбасу - це скривджений сьогоденням житель радянського минулого, яке ні-ні та й зблисне у звичних мітингах і чергах. Це аж ніяк не відкриття. Цікаво інше. Щойно мова заходить про повернення в Україну - перше, на що зісковзує думка таких людей, зовсім не "нацисти". Це - тарифи. Іншими словами, той, хто блукає в лабіринтах триколірних прапорців виявляє цілком торговий склад розуму, у якому перше місце буде за "скільки?", а не за "хто?". 

Не слід скидати з рахунків і той факт, що ті, хто залишився, - прожили найгірше тут. З різних причин ці люди не залишили території, навіть коли фронт пролягав просто через будинки. Навряд чи це можна віднести до суто ідейних мотивів: швидше, йдеться про те, що значно твердіше за будь-яку з ідей.

Нарешті, є тут і ті, хто повернувся. Ці люди - окремий зріз суспільства, який іще більше вкорінений у місцевій реальності, ніж "старожили". На відміну від останніх, ті, хто повернувся, двічі почали нове життя: коли вирішили залишити все в окупації - і коли довелося залишити все вже там, з того боку блокпостів. Повернення назад - не менш вимушений захід, ніж втеча звідси. Здебільшого ці люди досі ще сповідують ідеї єдиної країни, хоча ентузіазм тут швидко змінює прагматика - і вже за півроку їх важко відрізнити від пересічного "мені байдуже".

Такий загальний портрет середнього класу. Тепер перейдімо до буржуа. За останні роки донецький істеблішмент серйозно змінив свій фасад. "Arber" тепер став тільником, "носовичок" - георгіївським хрестом. Цілі лабіринти тунелів з дизайнерських студій і спа-салонів, які виводили до обласної адміністрації і далі, углиб приватних закритих маєтків, - раптом зруйнувалися. А на їхнє місце - з такими труднощами пробиваючись крізь зливу снарядів - прийшли ті, у кого був приклАд. Ця проста штучка - одночасно і символ донецького бізнесу, і інструмент дипломатії. Будь-яке питання відтепер обертається навколо горезвісного "на підвал". Ця сама схема забезпечує і належність до "еліти". Від колишньої - "донецьких" - її відрізняють дві речі: калібр зброї і списки. Ті самі, в яких проблискує "від 7 до 15 років". Парадокс, але саме ця обставина змушує "еліту в тільниках" не зважати взагалі ні на що. Знаючи, що шляху назад немає, учорашні люмпени грубо й жорстко розділили й порізали все, що раніше будувалося на найтонших зв'язках і переговорах за високим парканом, - на кшталт того, що досі біліє на донецькому "Дубку". Відтепер усе в місті належить якщо не Захарченкові, то його дружині. Якщо не дружині - то "Ташкенту". Якщо не "Ташкенту" - далі за списком… Члени "Народного Совета", "МГБ", поліції, комендатур, адміністрацій - усі, з кого складається сучасна тканина донецької "еліти", - так чи інакше "засвічені" в різного роду списках. І для цих людей шляху назад немає. 

А тепер, власне, про сценарії.

Сценарій 1. Велика війна

Той випадок, коли вірогідний прогноз практично неможливий. На сьогодні становище в "ДНР" таке. Військовий штат фактично укомплектований, хоча й триває постійний набір. Техніка заходить у рази рідше порівняно навіть із літом 16-го, але відбувається постійний приплив боєприпасів і ПММ. Окуповану територію перетворено на суцільну військову базу, в якій достатньо техніки з особовим складом для повноцінних активних боїв. Не забуваймо і про безконтрольний кордон з РФ, через який у будь-який момент може зайти будь-що. Але силовий варіант усе ж таки розбивається об логіку цифр: останні події на Світлодарській дузі показали, що для виходу до адміністративних меж Донецької області із захопленням усіх контрольованих ЗСУ міст доведеться переступити навіть через моральний кордон попередніх двох років і опустити планку втрат до рівня кампаній у Чечні. А можливо - і нижче.

Крім того, потрібен серйозний привід. Таким приводом могло би стати визнання незалежності "ЛДНР" з боку РФ, з подальшим включенням їх до складу Росії. У цьому випадку законодавча логіка Федерації дійшла б думки про те, що нині підконтрольна ЗСУ територія - частина Росії й окупована Україною. І за неї довелося б вести війну. Не в останню чергу саме ці міркування слугують аргументом на користь того, що такого визнання з боку РФ ніколи не буде. 

Але якби це сталося - ми б, безперечно, побачили новий емоційний підйом. Ті, хто вже три роки блукав між невизнаним статусом і українським паспортом, знову б згадали про "особый путь русских", який тепер справді набув би чітких обрисів кремлівської зірки, а не кольорів донецького прапора. Повномасштабна війна стала б шансом і для тих "ветеранів", які зараз нидіють у місцевих барах і шинках, так само як і для тих добровольців з РФ, які залишили Донбас ще на початку 16-го.

А от для "еліти" настали б не найкращі часи. Ніхто так не боїться війни, як Захарченко і компанія, котрі мріють узяти Київ. Уся річ у тому, що всі ці люди обросли тепличним жирком з потоку фінансів, який вдається зараз мати зі статус-кво. Війна для "еліти" означає невиправданий ризик - своє вони вже отримали. Ні Гіві, ні Захарченко, ні "Ташкент", ні Кононов не зацікавлені в тому, щоб міняти теплі кабінети з "відстебнутими" пачками грошей за налагоджену контрабанду та бізнес на вологий холодний окоп. Але вибору в них тут не буде: недолік підводного човна, з якого, як відомо, далеко не втечеш.

Сценарій 2. Вибори

Ще менш імовірний, ніж велика війна, варіант. Постійна риторика Захарченка про "молоду державу" з підписом у Мінську як представника ОРДЛО навіть у Донецьку викликає посмішку: всерйоз цього персонажа не сприймає ніхто. Очевидно, що указ з Москви за добу може остаточно перетворити гібрид карети й гарбуза на овоч - і в "республіці" усім пояснять, що треба зібратися на мітинг. Тепер уже за те, що так вдало зупинили "братовбивчу війну". Словом, "ЛДНР" у цьому випадку не проблема: люди тут звикли ходити строєм. Вийдуть і цього разу.

"Проблема", а насправді - єдина надія - це громадянське суспільство, яке лише зароджується в нашій країні. Допустити участь у виборах - нехай і за українськими законами - представників ОРДЛО - ще більший сюрреалізм, ніж прямий штурм Маріуполя. Складно собі уявити, як можна переграти в цьому питанні Москву, яка загнала вітчизняну дипломатію в глухий кут. Адже з одного боку - тисячі жертв, покладених за те, щоб такі персонажі, як Захарченко з Гіві, ніколи не мали стосунку до нашої країни. Хіба що як її в'язні. А з іншого - сотні танків, "Градів", десятки тисяч військових, які наповнюють окупований Донбас і слугують аргументом для "прямих переговорів з представниками Донбасу".

Хай там як, але легітимацію ОРДЛО в рамках українського законодавства цілком точно проковтнуть місцеві із зітханням показового полегшення - "закінчилися муки". А максима про "особый путь русских" чекатиме своєї наступної "русской весны", коли підросте покоління тих, хто три роки ходив у ліцеїстських шинелях. Без фінансової підтримки Москви навіть той шквал обурення, який здійметься в цьому випадку серед місцевих бойовиків, дуже швидко піде на спад. Власне, відбудеться те саме, що відбулося й 2014-го: усім запропонують перефарбуватися в інші кольори. А особливо ідейні будуть змушені шукати себе на просторах "великої Росії". У практичній площині для місцевого військового контингенту навряд чи щось зміниться - за винятком виведення регулярних військ назад у РФ. Усі інші в цьому випадку змінили б тільки назву, потрапивши під амністію. 

Та головним каменем у черевику була б усе ж таки "еліта", яка щодня ятрила б око. Складно собі уявити, ким у разі виборів стануть Захарченко, Гіві, "Ташкент" та інші персонажі. Але потрапляння їх в український політикум може справедливо вважатися найбільшим розчаруванням у нашій країні за всі 25 років.

Сценарій 3. Не зміниться нічого

Те, що, швидше за все, й відбудеться. І річ навіть не в "безальтернативності "Мінська", який і означає колючий дріт на десять і більше років. Річ у тім, що не міняти нічого - тут оптимальний варіант для всіх. Ми вже знаємо, як почувається тут "еліта", яка чинить в "ЛДНР" свавілля. Цим людям не потрібні зміни: вони на самісінькій вершині, і будь-який рух означатиме рух униз. А напрямок - ліворуч чи праворуч - не так уже й важливо.

Місцеві? Що ж, за два з половиною роки війни патріоти з тих, що залишилися, і самі здебільшого переконані в тому, що "ЛДНР" - це вже назавжди. Усі інші давно знайшли себе як жителів тих територій, яким у Вікіпедії присвячують окремий розділ. У рідкісні дні пробудження, коли доводиться стояти на морозі по вісім годин, вони можуть згадати, що живуть у вигаданому світі, якого не існує на карті. Але в усьому іншому - усе закінчиться, щойно через пости провезуть ковбасу.

Військові? По обидва боки йде мільйонна контрабанда. Для наступного еволюційного ланцюга передбачено черги: тут можна поживитися трохи менше, та однак. А Світлодарськ виникає всього раз на рік. Дасть Бог, минеться.

Політики? "У країні війна": саме так часто пояснюють тарифи, дороги, курс долара. Усе це в окопах - шукайте, мовляв, усе десь там. Та й струмки контрабанди беруть початок десь у столиці, перш ніж стати цілим морем тут, на війні.

Інша країна? Війна давно стала особистою і живе в будинках тих, чиї близькі на передовій. Для решти українців Донбас виникає не частіше, ніж сюжет ТСН. Із втратою Донецька змирилися, як змирилися із втратою Криму, про повернення якого в найближчі роки не ризикне заявити жоден серйозний експерт.

Можливо, десь є і четвертий варіант під назвою "диво". Але в заголовку сценаріїв - усього три.

Станіслав ВАСІН,
«Дзеркало Тижня. Україна»

Переглядів: 108   Коментарів: 0   

Додати коментар:

Введіть суму чисел

Loading
Не дамо знищити нашу партію!
Вірус проектів чи злий умисел?
А ми вам вірили…
Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''
Наш курс – збереження і відродження СПУ
60% українців заявили, що за рік стали біднішими
Чи задоволені ви проведенням Євробачення в Україні?
Прес-конференція "Соціалістична партія України: нове керівництво, програма та плани щодо місцевих виборів"

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.pl.ua обов'язкове