Загружаю…
Зберегти українську землю для наших нащадків!
Це вже не виборчі технології, це – свавілля політичного бандитизму
Порівняння варіантів управління багатоквартирним будинком
Як захистити свої інтереси при здачі земельного паю в оренду
«Одна на всех, мы за ценой не постоим»…
Приклад високого професіоналізму й справжнього патріотизму
Полтавський землезнавчий старт В. Вернадського
Посівний календар на 2017 рік
Зміна фаз Місяця в 2017 році
Поширені звички, що передчасно старять людину

Статей: 5004
Коментарів: 1439
Людей на сайті:4

Немузичні імпровізації на тему ''Вступ до НАТО''

Автор: Марина СТАВНІЙЧУК

Дата: 2017-02-08

Сьогодні – про імпровізацію. В музичному сенсі вільне трактування виконавцем якогось твору, дає можливість насолодитись його музичним мисленням і технікою. Про політичні імпровізації такого не скажеш – вони нечасто бувають вдалими. Хіба – коли йдеться про добре підготовлену попередню заготовку. Політик, а тим більше – президент, який говорить щось ТУТ і ЗАРАЗ, не може не розуміти, що його "музика" ловиться аудиторією дуже уважно, і будь-яка фальш, алогічність, вихід за тонкі межі теми викликають у слухачів цілком зрозумілу підозру в тому, що виконавець вийшов за межі своєї партії. Свідомо чи несвідомо – різниці ніякої.

Чи були неочікувані слова президента Петра Порошенка про ймовірний референдум щодо вступу України до НАТО, такого кшталту імпровізацією? Виправляти фальшиві ноти якої кинулись деякі депутати і навіть ціла Адміністрація Президента? Здається, це вже не має значення. За останні три роки поганою звичкою стало аналізувати, НАВІЩО влада у той чи інший проміжок часу "вкидає" у інформаційний простір ту чи іншу тему, створюючи такі собі альтернативні інформаційні поля. Тому я не маю наміру шукати відповідь на питання "чому". Бо даному випадку тема, якої торкнувся президент, актуалізує багато інших, більш важливих запитань...

Твердження чи припущення?

Спочатку згадаємо дослівно слова президента з інтерв'ю виданням німецької медіагрупи Funke, оприлюдненого у четвер, 2 лютого, виданням Berliner Morgenpost: "Як президент я керуюся думкою мого народу – і проведу референдум щодо вступу до НАТО". Твердження достатньо однозначне і трактувати його, або шукати подвійні смисли практично неможливо. Тому найбільш "обізнані" в темі політики встигли дати кілька #переможних коментарів. Народний депутат від БПП (між іншим, радник міністра з інформполітики) Олександр Бригінець навіть повідомив терміни: "Референдум може відбутись у найближчий час, можливо, навіть у наступному році". А спікер ВР Андрій Парубій у притаманному йому піднесеному дусі протранслював назовні змістовне – "Україна буде в НАТО!"

Колі ці прориви свідомості почали виходити за межі будь-якої логіки, Адміністрація Президента була вимушена втрутитись та спробувала заспокоїти "гарячі голови": заступник глави АП Костянтин Єлісєєв кинувся пояснювати, що мав на увазі Президент України. Як кажуть, "невдобно" вийшло. Він "розтлумачив" тезу Петра Порошенка так: "Для того, щоб відбувся референдум, потрібні певні умови. І, звичайно, рішення і часові рамки проведення референдуму будуть залежати від виконання всіх умов. І ключова умова – це досягнення Україною достатньої відповідності критеріям НАТО".

Тобто усі усе невірно зрозуміли. Фраза "проведу референдум" – не є твердженням, а є припущенням... Ніякої конкретики, сказав собі глава держави і сказав... Між іншим, цей випадок – не виключення. Загальна проблема полягає у тому, що тема відносин з НАТО, починаючи із 2014 року стала одним із сумних прикладів непослідовності підходів влади.

Коливання слів та рішень

Вперше про референдум щодо вступу до НАТО президент Петро Порошенко згадав у 2014 році. Щоправда, уточнив – для вступу до Північноатлантичного альянсу потрібно шість років напруженої роботи і референдум, якщо і відбудеться, то не раніше 2020 року.

Але рік потому, у 2015-му, Петро Порошенко заявив, що Україна не готова бути членом НАТО. У тому ж році він наголосив на необхідності проведення реформ для досягнення відповідності критеріям Альянсу, після чого можливий референдум.

У 2016 році президент визнав, що в самому НАТО немає згоди з приводу членства України, але ще раз підтвердив – стратегічною метою залишається вступ до Альянсу. При цьому треба звернути увагу на слова генсека НАТО Єнса Столтенберга, який в липні 2016-го повідомив: президент Порошенко сказав йому, що питання членства в НАТО не стоїть на порядку денному в Україні!

І ось – остання заява, впевнена і чітка: "Проведу референдум..." Без усяких застережень.

Судячи з цієї невеличкої хронології, позиції та заяви хитаються у якомусь нелогічному алгоритмі. Але якщо проаналізувати хронологію не заяв, а конкретних рішень, причини цього хитання стануть зрозумілими...

Упродовж 25 років стосунків України з НАТО, конкретика та визначеність у цьому питанні з'явились лише у 2006 році, коли президент В.Ющенко вніс зміни до Воєнної доктрини України, чітко вказавши, що стратегічною метою є вступ до НАТО. За президентства В.Януковича питання так не ставилося і прямо було визначено напрям роботи – співпраця. Що призвело до майже замороження стосунків з НАТО. Президент Порошенко начебто відновив стратегічну мету вступу до НАТО. Чому "начебто"? Бо в цьому уточненні криється найцікавіше.

Пропоную порівняти формули щодо стратегічної мети, закладені у 2005 році президентом Віктором Ющенком та у 2015 – президентом Петром Порошенком.

Згідно з Указом Президента України В.Ющенка (N702/2005) "Питання Воєнної доктрини України": "Виходячи з проголошеної Україною стратегічної мети набуття членства в Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Європейському Союзі та відповідно до статті 107 Конституції України п о с т а н о в л я ю:

1. Внести зміни до Воєнної доктрини України, затвердженої Указом Президента України від 15 червня 2004 року N 648 (зі змінами, внесеними Указом від 15 липня 2004 року N 800, виклавши абзац другий пункту 9, абзаци другий і третій пункту 16 відповідно в такій редакції:

"зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання воєнної сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО, як основи загальноєвропейської системи безпеки";

А ось формула, закладена у Воєнній доктрині, затвердженій Указом Президента України П.Порошенка (N555/2015) "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року "Про нову редакцію Воєнної доктрини України"": "Основні положення Воєнної доктрини є похідними від Стратегії національної безпеки України, розвивають її положення за напрямами забезпечення воєнної безпеки та спрямовані на протидію агресії з боку Російської Федерації, досягнення Україною критеріїв, необхідних для набуття членства в Європейському Союзі та Організації Північноатлантичного договору..."

Вам не здається, що нинішня "стратегічна мета" є не зовсім конкретною? Кому не здається – поясню як раз конкретно. Досягнення критеріїв НАТО згідно процедури є лише одним із етапів вступу будь-якої держави до Альянсу. Не першим і не останнім. Процедура вступу до НАТО багаторівнева і передбачає проходження кількох консультаційного, переговорного, ратифікаційного, імплементаційного етапів. Аби допомогти країнам підготуватись до вступу до НАТО, надається План дій щодо членства в НАТО (ПДЧ), індивідуальний для кожної країни. Наразі Україна ПДЧ не має. Чому – про це треба говорити окремо і не в цьому контексті. Отже, досягнення відповідності критеріям, необхідним для вступу, – це насправді один з етапів достатньо складного шляху. І мати стратегічною метою лише "досягнення критеріїв" – це переконливо, але якось не дуже...

Отже, формально не йдеться про те що кінцевою метою є саме вступ до НАТО. Ідентична "стримана" формула міститься в Законі України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики", Законі України "Про внесення змін до деяких законів України щодо відмови України від здійснення політики позаблоковості", Указі президента України "Про рішення Ради національної безпеки України від 6 травня 2015 року "Про Стратегію національної безпеки України"... Тобто у всіх законодавчих та інших актах, якими визначаються зовнішньополітичні пріоритети, в якості "стратегічної мети" фігурує "Поглиблення співпраці з Організацією Північноатлантичного договору з метою досягнення критеріїв, необхідних для набуття членства в цій організації".

У цьому контексті самі слова "вступ" та "референдум" – виглядають не більше, ніж просто слова... З таким лукавством ми зустрічаємось не вперше. Я вже тут неодноразово про це писала. З цього ж переліку, скажімо, співпраця з Міжнародним кримінальним судом, де конституційний владний креатив має прописану формулу про те, що Україна "може" приєднатись до Римського статуту. А може і не приєднатись... АТО і "агресія" – з тієї ж опери: назовні або для внутрішнього піару влада транслює поняття агресії та війни, а формально в Україні триває "АТО"...

Тобто у темі відносин України з НАТО ми маємо кілька векторів! Один – зовнішній: де ми чітко розуміємо, що в НАТО нас не беруть і ми туди будемо іди довго та без гарантій вступу. А для внутрішнього ужитку є аж два вектори. Перший – інформаційний процес навішування локшини під героїчним гаслом "ми вступаємо до НАТО!". Другий – формальний – млява формула "досягнення критеріїв", яку до пори взагалі явно не озвучували. Аж доки після останнього інтерв'ю президента АП була вимушена витягнути її із шухляди.

В підсумку: закони України, які мають абсолютно визначальне значення щодо пріоритетів розвитку держави, причому не на один-два роки, а на серйозну перспективу, кінцево не визначають вступ до НАТО в якості стратегічної мети. Не може бути якогось двочитання – тут "вступаємо", тут "досягаємо критеріїв", тут, як кажуть, "на піанінах граємо", а тут – "рибу загортаємо"...

Якими б не були причини такого формулювання "стратегічної мети", вона вже є формалізованою і закріпленою у відповідних документах. І треба говорити саме про неї, без підміни понять і пустих декларацій. Рішення та слова повинні співпадати.

У пошуках народної ініціативи

До речі, тут важливим є і місце, де президент озвучує намір "провести референдум". Транслювати думки та наміри, доленосні перш за все для українського суспільства, з-за кордону, через західні ЗМІ, – достатньо дивна методика, як на мене. На кого була розрахована ця заява? Розмови із своїм народом щодо ключових, визначальних питань варто все ж вести всередині країни. Тоді, коли це є актуально, важливо, тоді, коли глава держави вважає це за необхідне. Відповідальна політика вимагає у таких речах діалогу перш за все з власним народом, а не з іноземними журналістами...

Коли президент країни виголошує якийсь намір – це серйозно, чи не так? Глава держави говорить "проведу референдум" – і це дуже відповідальний крок. Нам (через західні ЗМІ) не пояснили його мету, терміни, тематичні тонкощі. Тому суспільству доводиться вивчати питання цього гіпотетичного референдуму самотужки.

Почнемо з правового аспекту, причому зовнішнього. Така процедура як референдум не передбачена правилами вступу держави до НАТО. Лише дві країни з 28-ми проводили референдум про вступ до Альянсу – Словенія та Іспанія. Таким чином вони підкреслили єдність суспільної думки. Зазвичай країни, які виконали умови Плану дій з членства (ПДЧ), приєднувались до НАТО простими рішеннями парламентарів, доволі часто спираючись на соціологічні дослідження. Які проводились після відповідної просвітницької кампанії. Більшість з 12 держав, які приєднались до НАТО в 1999-2009 роках, вивчали ставлення громадян до вступу до Альянсу саме за допомогою соціології. В Україні, як відомо, це питання також вивчається достатньо активно вже багато років і має позитивні тенденції росту прихильності громадян до перспективи приєднання до Альянсу.

Внутрішній правовий аспект також має місце, і він значно цікавіший.

З політичної точки зору, якщо влада бажає за необхідне отримати підтвердження політичної підтримки населення, то можна було б говорити не про референдум, а про дорадче опитування, плебісцит, консультаційні процедури. Але... президенту хочеться референдум. Що тут зробиш. Слово красиве.

Треба чітко розуміти, що Всеукраїнський референдум – це пріоритетна конституційна форма прямого народовладдя. Його результати обов'язкові до виконання. За українською Конституцією суб'єктами призначення всеукраїнського референдуму є парламент і президент. Предмет парламентського призначення всеукраїнського референдуму чітко визначений Конституцією і це не має ніякого стосунку до теми приєднання до НАТО. Глава держави може оголошувати всеукраїнський референдум з питань, подібних щодо приєднання до НАТО, лише "за народною ініціативою". Про ці тонкощі президент навіть і не згадує. Але чи є нині така ініціатива? Ні. Є явні сигнали від суспільства про необхідність проведення такого референдуму? Також не спостерігається. За цих обставин – відсутності процедури як обов'язкової при вступі до Альянсу та відсутності народної ініціативи щодо проведення всеукраїнського референдуму, – заява президента виглядає скоріше і політичною, і правовою спекуляцією.

Мантри спікера і проблеми президента

З іншого боку – президент має ще один головний біль у вигляді поки що чинного Закону "Про всеукраїнський референдум", прийнятого у листопаді 2012 року, який значною мірою не відповідає Конституції України і європейським стандартам у галузі виборів і референдумів. Про що у декількох висновках наголошувала Венеційська комісія. Нині відповідність цього закону Конституції України розглядається Конституційним Судом України. Причому в тому режимі трансу, який спостерігається у випадках, коли влада не демонструє КСУ своєї зацікавленості у швидкому результаті: подання було 1 грудня 2014 року, провадження відкрито у лютому 2015 року, слухання почались у березні 2016 року... Віз і нині там.

Президент, який виголошує намір провести референдум, знову нагадую – не може не знати про ці тонкощі. Як і про те, що в парламенті без ознак будь-якого руху лежить принаймні один законопроект про всеукраїнський референдум, що претендує на реалізацію загальноєвропейських стандартів. При цьому спікер Андрій Парубій, який після президентського інтерв'ю, за будь-якої нагоди піднесено вигукує нову мантру "Україна буде в НАТО!", чомусь аж ніяк не квапиться поставити нові законодавчі ініціативи щодо всеукраїнського референдуму на розгляд.

Результати імпровізації

Шкода, але маємо якусь несистемну картину. Зовнішньополітичний і правовий аспекти нині виглядають так:

- немає чітко формалізованої мети "вступ до НАТО" у документах, які визначають зовнішньополітичний вектор руху держави;

- немає жодної процедурної необхідності з приводу безпосереднього процесу вступу до НАТО;

- немає обов'язкової умови для оголошення президентом всеукраїнського референдуму – народної ініціативи;

- немає європейського сучасного законодавства, що відповідає Конституції України для проведення референдуму.

- натомість є фраза президента – "проведу референдум", сказана не в Україні, не українському народу, а для іноземних ЗМІ.

Знати і відчувати – коли, що, де говорити, – є ознакою державницької мудрості. Мені б хотілось цього побажати президентові Петру Порошенкові. Але ставити свій народ у позицію, коли усі гадають, що то було – свідомо чи несвідомо, цинічно чи фахово, заплановано чи імпровізаційно, – є проявом скоріше небажання взагалі думати про такого роду "дрібниці".

Хоча, певна закономірність у такій поведінці є. За відсутності чітко сформованої державницької позиції, – доводиться імпровізувати. За розуміння того, що на "досягненні критеріїв" – як слід не попіаришся, доводиться увесь час повторювати про міфічний "вступ до НАТО".

Отже, політичні імпровізації – далеко не музичні. Омріяного ефекту вони не досягають. А якщо ще й з метою точно не визначились – краще взагалі не імпровізувати.

Марина СТАВНІЙЧУК,
член Європейської комісії за демократію через право
(Венеційська комісія) від України (2007-2013 рр.).
Заслужений юрист України,
кандидат юридичних наук,
«Українська правда»

Переглядів: 156   Коментарів: 4   

Коментар залишив: Кандагар
Дата: 2017-02-10

Новая система безопасности необходима не только Европе, но всему миру. Но, чтобы ее организовать, нужно согласовать интересы "сильных мира сего". А они, ой как расходятся. Посмотрите на ту же "кремлевскую шпану" - разве они готовы учитывать интересы более слабых?

Коментар залишив: Корнелій Волошин
Дата: 2017-02-09

Деякі політики стверджують,що Європі потрібна нова міжнародна безпекова організація. Як тут бути?

Коментар залишив: Кандагар
Дата: 2017-02-09

К сожалению, автор абсолютно права: разговор о вступлении Украины в НАТО ныне столь же беспредметный, как и о вступлении в Евросоюз.

Коментар залишив: Ростислав Чапюк
Дата: 2017-02-08

Вступ до НАТО така віддалена перспектива для України, як і її прийняття

Додати коментар:

Введіть суму чисел

Loading
Не дамо знищити нашу партію!
Вірус проектів чи злий умисел?
А ми вам вірили…
Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''
Наш курс – збереження і відродження СПУ
60% українців заявили, що за рік стали біднішими
Чи задоволені ви проведенням Євробачення в Україні?
Прес-конференція "Соціалістична партія України: нове керівництво, програма та плани щодо місцевих виборів"

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.pl.ua обов'язкове