Загружаю…
Зберегти українську землю для наших нащадків!
Це вже не виборчі технології, це – свавілля політичного бандитизму
Порівняння варіантів управління багатоквартирним будинком
Як захистити свої інтереси при здачі земельного паю в оренду
«Одна на всех, мы за ценой не постоим»…
Приклад високого професіоналізму й справжнього патріотизму
Полтавський землезнавчий старт В. Вернадського
Посівний календар на 2017 рік
Зміна фаз Місяця в 2017 році
7 ''здорових'' звичок, які насправді не є корисними

Статей: 4964
Коментарів: 1434
Людей на сайті:2

Все просто

Автор: Сергій НЕМИРИЧ

Дата: 2017-04-02

Найглибший, найвеличніший і разом з тим найпростіший зміст, укладений на двох-трьох нотах, - оце і є справжній гімн.

Павло Тичина

Ключова і погано продумана та осмислена суспільством проблема української держави - катастрофічний брак легітимності будь-якої з влад, що зміняли одна одну 25 років. Саме недостатня легітимність, успадкована від радянських часів і творчо посилена за чверть сторіччя, є причиною багатьох зол і родових травм.

Вожді, що відчувають свою "несправжність", прагнуть "заробити" на все життя, так щоб залишилось ще дітям та онукам. Відомо ж що ніщо так не сприяє корупції як усвідомлення тимчасовості.

Часто, особливо останнім часом, говорять про відсутність стратегії. При цьому чомусь не замислюються над тим, що питання не стільки в стратегічних текстах (хоч і в них також), як у їх впровадженні. Слабколегітимна влада просто не спроможна мислити і, головне, діяти - стратегічно. Яка, до біса, стратегія, коли - хапай клумаки, потяг відходить. Живемо однова.

Проблему легітимності, не усвідомлюючи і не називаючи справжнім ім'ям, намагаються розв'язати, застосовуючи різні рецепти. Для їх розробки використовують три основні способи опису і діагностування ситуації, чи як ще говорять - три основні стратегічні наративи. Усі вони, щоправда, в різний спосіб і різним чином, відображають реальність. Усі вони є частковими. Але сприймаються адептами некритично, розглядаються - як одкровення з небес.

Найстаршій та найбільш пророблений з них - національний. Саме в його обозі з суттєвим запізненням і спротивом рухається чинна, мабуть, найбільш космополітична за всі роки незалежності, влада.

До його формування доклався ще національний геній Тарас Шевченко. Уже "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнє послання" містить основні положення цієї школи думок. У цьому вірші є і усвідомлене національне пригноблення, і зрозуміла недовіра до "чужини", і романтичний заклик до "братів моїх" - обійнятись. У ньому ж імпліцитно присутній культ загиблих героїв. Такі ідеї вчать силі нескорених, і саме їм Україна завдячує своїм постанням на руїнах імперій.

Другий - євроінтеграційний. Суть цієї розповіді вкрай проста - вступимо до ЄС/НАТО, і буде нам щастя. Річки наповняться молоком, пісок і граніт берегів перетвориться на кисіль, а вітчизняні крадії стануть цивілізованими європейськими шахраями. Утім, достатньо згадати М.Старицького та й М.Гоголя з його Хлєстаковим, щоб зрозуміти - нічого нового тут нема і близько. Саме тому "легкість надзвичайна" - це стиль наших євроінтеграторів, а прагнення бігти, задерши штани, за комсомолом, вибачте за Заходом їхніх марень і уявлень - глибинна сутність. Не судіть їх суворо, такими вже народились. Тим більш, євромрія вже зіграла доволі позитивну роль. Та й ще може прислужитись Україні. Звісно, за умови здорового, скептично обережного ставлення до неї, як, власне, й до будь-якої мрії.

Третій наратив умовно можна назвати "навіки разом". Любов до Росії у нас має здебільшого два основні виміри. Перший - відверто економічний. Стислий його виклад виглядає десь так: "Світом правлять гроші. Ми залежимо від РФ і маємо йти на зустріч бажанням Кремля, щоб отримати/вкрасти більше грошей". Другий - цивілізаційний. "Світом править бог/цивілізація. Ми - православні, "часть русского народа", і маємо йти на зустріч бажанням Третього Риму (читай Кремля), щоб спастись і отримати/вкрасти більше грошей". Звісно і Феофан Прокопович, і Микола Гоголь немало доклались до формування цієї ідеї, от тільки її сьогоднішні носії досі не усвідомили, що ми живемо не в Малоросії, а в Україні. Після ж 2014 року москвофіли пострадянського розливу вже не потрібні не лише Києву, а й Москві. Хоча в одному вони мають рацію - Росія поряд, і це неспростовний географічний факт.

Звісно, рецепти, вироблені за трьома підходами, втілювалися, як могли, втілюються досі. Отже завжди жива надія, що "справжні" націоналісти/євроінтегратори/євразійці зроблять краще і приведуть Україну в омріяне світле майбутнє. На жаль не зроблять, бо і одні, і другі, і треті - сучасні українці з усіма приманними нашому суспільству вадами та перевагами.

Уже 25 років очікують на нові обличчя, на "Вашингтона з новим і праведним законом". Найчастіше йдеться про наступне політичне покоління, яке чомусь має змінити ситуацію в державі на краще. Останніми роками прогресивна громадськість нарешті дозріла до відомої ще Нестору-літописцю думки: до запрошення варягів. Проте за останні 1000 років щось змінилось навіть у нас. Виявляється - не працює, точніше працює не так як на те сподівались. І не тільки в Україні, а й деінде в світах, у тому числі Новому.

Приходять все нові та нові неофіти, яким не спадає на думку, що таланти й особисті якості людини не визначаються її віком чи місцем народження. Утім, це не диво, погано освічені та ще гірше виховані діячі приречені повторювати поширені помилки. Цей біг зачарованим колом міг би тривати ще довго, якби з кожним циклом обсяг доступних ресурсів не скорочувався.

Суспільство занурилось у рурку регресу. Нова, з кожним разом усе жорсткіша революція, не надає відповіді на питання легітимності. Державні інститути послаблюються, довіра до них падає. Дедалі більше вкорінюється сприйняття політичного насильства як прийнятного і найефективнішого способу вирішення проблем.

Усе ширше відкривається брама для галасливих пройдисвітів, що втім, не заважає (слугує ширмою) черговому тасуванню старої кадрової колоди. Суспільна система в Україні побудована так, що навіть якщо б сталося диво і трава проросла справжнім лицарем, то медійні та інші соціальні фільтри вкрай ускладнили б, якщо не унеможливили його/її прихід до справжньої, недекоративної влади.

Натомість набути справжньої легітимності можна здійснюючи прості раціональні кроки. Вони мають спиратися на потреби великих соціальних груп, а не на ідеологічні судження про те, що є добрим, а що лихим. Популізм - це не завжди погано, а реформи - далеко не завжди болючі. Є багато того, що має робити будь-який притомний державець. Йдеться і про економічну лібералізацію, і про посилення армії, поліції та спецслужб, і про розвиток української культури. Так, ми протистоїмо агресії, але знову як і до 2013 року, найбільш небезпечними є внутрішні загрози. Кремль підштовхує нас на шляху до прірви, яким ми прямуємо і без зовнішньої допомоги.

Щоб утримати незалежність, слід уможливити гідне життя для суспільства. В Україні існує не представлена політично більшість. І країна розвиватиметься тільки тоді, коли забезпечуватимуться інтереси цієї більшості. А той, хто зможе це зробити - стане справжнім лідером. І справа не в піарі та політтехнологіях. А в реальній, копіткій, непоказній роботі.

Раціональна, насправді прагматична політика здорового глузду можлива. Вкрай складно буде лише на початку, з часом суспільна підтримка зростатиме, і формуватиметься лавина. Зрештою, навіть злокляті олігархи - теж люди. І теж, принаймні теоретично, зацікавлені в розвитку країни. Головне усвідомити: лише забезпечивши суспільний поступ України можна забезпечити стійке і передбачуване майбутнє для себе та своїх дітей.

Шанс досі є.

Сергій НЕМИРИЧ,
«Дзеркало Тижня. Україна» 

Переглядів: 60   Коментарів: 1   

Коментар залишив: Ростислав Чапюк
Дата: 2017-04-03

Не так просто олігархат відлучити від влади, бо це головна кормушка для збагачення. Приклад Порошенка це підтверджує!

Додати коментар:

Введіть суму чисел

Loading
Не дамо знищити нашу партію!
Вірус проектів чи злий умисел?
А ми вам вірили…
Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''
Наш курс – збереження і відродження СПУ
За словами Прем'єра Володимира Гройсмана, право на купівлю української землі повинні мати тільки громадяни України. Ви з цим погоджуєтеся?
Опитування: половина українців вірить у дружбу з Росією у віддаленій перспективі
Прес-конференція "Соціалістична партія України: нове керівництво, програма та плани щодо місцевих виборів"

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.pl.ua обов'язкове