Загружаю…
СПУ не висувала Киву в Президенти України
ПОСТАНОВА з’їзду партійного активу Соціалістичної партії України від 12 січня 2019 року
Порівняння варіантів управління багатоквартирним будинком
Як захистити свої інтереси при здачі земельного паю в оренду
«Одна на всех, мы за ценой не постоим»…
Приклад високого професіоналізму й справжнього патріотизму
Полтавський землезнавчий старт В. Вернадського
Посівний календар на 2018 рік
Календар фаз Місяця на 2018 рік
Ранкові звички, що призводять до набору ваги

Статей: 5264
Коментарів: 1560
Людей на сайті:5

Вічно живим

Автор: Олександр Єрмак

Дата: 2010-04-29

Велика Перемога дісталася нам великою ціною. Лише на Полтавщині поховано 498820 чоловік – воїнів Червоної армії, народних ополченців, партизан і підпільників, військовополо­не­них, мирних жителів, які стали жертвами війни і фашистського терору. З цієї півмільйонної кількості людей полтавська земля прийняла у своє лоно 261680 радянських військовополонених.

– А не перебільшуєте щодо моди? – цікавлюсь у співрозмовника.

У час тимчасової німецько-фашистської окупації гітлерівці створили на території області 48 таборів. Найбільші з них розташовувалися в Полтаві, Кременчуці, Градязьку, Хоролі, Лохвиці, Котельві, Чорнухах. Концентраційні табори для військовополонених перетворилися у справжні "фабрики смерті". 9 вересня 1941 року гітлерівці увірвалися у місто на Дніпрі. У Кременчуці, як і скрізь на Полтавщині, окупанти встановили режим терору і насильства. Місто було перетворено на найбільший в області центр перебування радянських військовополонених, мережа якого включала 6 таборів.

Перший табір військово­поло­не­них знаходився на вулиці Леніна, 14. Цей етапний табір одночасно вміщував до 30 тисяч осіб. Другий – по вулиці Леніна, 7 (колишня територія артскладів). Там перебувало до 12 тисяч полонених. Третій – по вулиці Завод­ській, 23, на території заводу дорожних машин. Четвертий – по вулиці Комсомольській, 10. Там утримувалися поранені та хворі червоноармійці. П'ятий – по вулиці Червоноармійській,1. Шостий концтабір розташовувався на території колишньої середньої школи №1 по вулиці Чкалова. Цей табір проіснував найдовше. Його ліквідували лише влітку 1943 року. Тут одночасно перебувало до 15 тисяч чоловік.

У концентраційних таборах йшли масові розстріли не лише військовополонених, але й підпільників, мирних жителів, підозрюваних у нелояльному ставленні до окупантів. Полонених морили непосильною працею, голодом, холодом, практично повною відсутністю медичної допомоги.

Населення, часто ризикуючи власним життям, як могло, допомагало полоненим харчами, одягом, переховувало тих, кому вдавалося вирватися на волю. Не корилися ворогу й самі військово­полонені. У грудні 1941 року військовий лікар Т.К. Жванія створив у таборі підпільну групу. Його помічниками були лікар О.Я. Климов, медсестри О.С. Скоморох та М.А. Кутовська. Вони допомагали пораненим, готували втечі полонених. У одному з кременчуцьких таборів було розстріляно радян­ського патріота, військлікаря Л.А.Силіна, який організував госпіталь військовополонених у селі Веремієвці Чорнобаївського ра­йо­ну і врятував життя багатьом червоноармійцям. Його подвиг був описаний у відомому творі письменника С.С. Смірнова "Госпиталь в Еремеевке. Рассказы о неизвестных героях" (М., 1964).

Проведені вже після визволення Кременчука розкопки братських могил показали, що на території концтаборів було знищено понад 60 тисяч військовополонених і більше 37 тисяч чоловік цивільного населення Полтавської, Черкаської, Кірово­град­ської та інших областей.

У 1973 році в Кременчуці по вулиці 60 років Жовтня, неподалік від Палацу культури автозаводу, на місці масового знищення радянських громадян споруджено меморіальний комплекс "Вічно живим" (автори – скульптор М.Ф. Овсянкін,архітектори В.А.Касіян, Є.Ю. Черкасов).

Основу меморіалу складає скульптурна група, тонована під сріблястий метал, встановлена на ступінчатий постамент з червоного граніту (16,5х6,0х1,5 м). Біля постаменту палає Вічний вогонь. Драматизм і виразність скульп­турної композиції підкреслює бетонна стела з написом "Вічно живим", облицьована червоною гранітною плиткою (40,0х10,5х11 м).

Скульптурна група композиційно складається з шести фігур – п'ятьох чоловічих і однієї жіночої (висота 6,5 м). Центральною є постать лікаря-військовополо­неного, патріота з гордо піднятою головою. Він підтримує свого знесиленого товариша і ніби промовляє: "Гину, але не здаюся!". Інші фігури військовополонених – людей, які витримали тортури гітлерівських катів, голод, холод – уособлюють нескореність ворогу. В останню мить життя вони шлють прокляття фашизму.

Переглядів: 3328   Коментарів: 3   

Коментар залишив: Бандуровська Анна
Дата: 2019-02-11

Дякую)

Коментар залишив: Dj Awesome
Дата: 2013-12-07

Отличный текст,спасибо!)

Коментар залишив:
Дата: 2011-12-08

Додати коментар:

Введіть суму чисел

Loading
Не дамо знищити нашу партію!
Вірус проектів чи злий умисел?
А ми вам вірили…
Політвиконком СПУ дав оцінку діям ''ліквідаторів''
Наш курс – збереження і відродження СПУ
Чи підтримуєте ви створення єдиної Помісної Автокефальної православної церкви в Україні?
Чи вірите ви в те, що винних у розстрілах на Евромайдані покарають?
Прес-конференція "Соціалістична партія України: нове керівництво, програма та плани щодо місцевих виборів"

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

При використанні матеріалів сайту посилання на
прес-службу СПУ та www.spu.pl.ua обов'язкове